- Алло. (Дідик В. Т.)
- Чуєш мене, чи нє? (Семенишин А. В.)
- Я тебе чую.
- Ну, вот так, дзвони собі до Сергія зараз. (примітка: Бондаренко Сергій – власник диско-бару „Каїр”, який розсташований в с. Оброшино львівської області)
- Знаєш, чого я маю до ньго дзвонити?
- Шо? Ти шо, дурак, чи шо, Володя?
- Розумієш, Андрій, я пішов з тої роботи.
- То, то шо означає, шо ти пішов, то ти не будеш віддавати того шо ти наробив, чи шо?
- А шо я там наробив?
- Я тобі вже сказав.
- Та недостача, шо в мене була...
- Недостача - раз і світло - два.
- І шо, хочеш сказати, шоб я за світло платив?
- А ти і будеш платити. Ти нікуда від того не дінешся.
- І я то світло насвітив?
- Я тобі ще раз поястюю. Тебе ніхто не просив туда ту людину впускати. Ти в нього посвідчення провірив?
- Прийшла людина перевірити лічильник.
- Ти в нього посвідчення провірив?
- Взагалі, хіба лічильник закривається на замок?
- Я тебе ше раз питаюсь.Ти в нього посвідчення провірив?.. Ти глухий, чи шо?
- Його всі там знають. І шо перевіряти, яке посвідчення?
- Я тобі сказав. Ти посвідчення провірив?
- Не перевіряв я це посвідчення в людини, яка туда приходить постійно.
- Всьо! Всьо! Куда приходить постійно? Його пускали до лічильника? Ти хоть раз бачив, шо його пускали до лічильника? Тобі говорилось шо його пускати не треба. Ти шо сказав? „Мені його стало шкода”, - так ти сказав?
- Та потому, потому шо він незнати який рас приходив.
- Вот, якшо тобі стало шкода, братан, то ти будеш і платити за то. Я тобі то обіцяю.
- Ну я ж того світла не крутив.
- Слухай. Ти шо, дурачок? Чи шо?
- Я кажу – краще сам приїдь, віддай йому гроші...
- Ти жди там. Сам приїдь, привези гроші. Во-так вот, найшов наївного. Та?..
- Слухай мене. Краще поїдь сам, віддай гроші. Бо як до тебе приїдуть, ви лишетесь всьго. Лишетесь тої машини, лишетесь квартири, всього лишетесь. Ти не знаєш з ким ти зв’язався...
- Ти, ти так лякаєш, бляха, ти такий крутий. Бандит найшовся.
- Я тобі то не ля... Я тобі то робити не буду. Буде робити то Сергій. Я тобі просто попереджаю...
- Який Сергій?
- Га?
- Який Сергій?
- Як, який Сергій?
- Ну який.
- Як який? А ти в кого працював?
- З „Каїра”?
- Та. Ти не знаєш з ким ти зв’язався.
- З бандитами?
- А ти думаєш з ким. Нє, там є… Розумієш, то зараз офіційна кантора. Бандити, але під мінтами підв’язані. Ти розумієш то, чи нє?
- Якими? Якими ментами?
- Тебе візьмуть і в прокуротуру і всьо шо хочеш з тебе візьме, бля. Просто тупо тебе, бля..., напишуть на тебе заяву, шо ти зробив недостачу. А ти зараз нічо не докажеш. І всьо. І напишуть недостачу що ти зробив не на... не тих шо ти зробив сто двадцить гривень, а на ту всю суму, шоб оплатити, блять, за то світло і за всьо.
- Ум-гу. Підставляти мене будуть. Та?
- Я тебе підставляти не буду. Тебе будуть вони підставляти. Бо вони хочуть вибити свої гроші.
- Сергій заплатив світло через тебе: дві вісімсот п’яддесят п’ять. Він сказав спочатку – „Хай віддасть хоча би шиссот”. Ти щез, не появлявся. Він сказав тоді тищу триста. Я сказав – добре, я передам Володі. Ти ноль на масу. Ти собі шось там з ним переговорив, він тебе настрашив. Ти собі подумав – а, пішли ви на хер. Він каже – „Я напишу заяву”. Пиши. Я казав – можеш двацить заяв написати куда хочеш. В любі органи. Йому до сраки.
- Я не знаю, шо йому там до сраки. Знаєш, Андрій...
- Ну шо?
- То твої проблеми.
- Ага. Томої проблеми, да?
- Та.
- Я наробив. Я впустив і я зробив недостачу.
- Треба було мене попередити, шоб його не пускати.
- Тобі сказалося сто п’ятдесят раз. Ти тиждень бачиш цю людину...
- Я цього не чув. Якби я це чув, я б його не пустив.
- Слухай, давай не будем, бля. Я тобі зараз привезу Олега, привезу всіх барменів. І ти при тому був. І сказалось – шо нікого не впускати до лічильника. І то шо ти зараз скажеш – я не пам’ятаю, то до сраки. Бо треба пам’ять мати, блять. Записуй собі на бумажці, чи кожен листочок.
- Якшо той лічильник такий, и..., шифрований, то чому ключ лежить на видному місті і цей мужик знав де той ключ? Сам собі пішов і взяв його.
- Він сам собі не взяв, ти йому сам дав.
- Так почекай, я не знав де той ключ лежить.
- Ти йому сам дав ключ.
- Я його шукав, та?
- Ти сам ключ дав з касового апарату.
- Він мені сказав – отам-от лежить ключ, дай мені його.
- Ну і всьо. А ти нашо давав? Ти спитався в нього – нашо вам той ключ, хто ви такі?
- Ну, так як хто? Він прийшов перевірити лічильник, і не в перший раз.
- Я в тебе питаюся ще раз. Ти в нього шось провіряв, блять, шоб йому дати того..., ключика від того. Вот зарас до тебе я пришлю, блять, якогось мужика. Він скаже покажи мені лічильник, або покажи шо в тебе в хаті є. Ти його впустиш?
- В мене лічильник на, у..., на сходах.
- Добре, давай не за лічильник. Вот, прийде людина і скаже – мені треба до твої хати, дай ключ. Ти даш?
- Ну, я ж його не знаю.
- А того? Ти людину знаєш?
- Так його там всі в барі знають. Ну нашо мені перевіряти в нього документи, як його всі знають.
- Шо, шо?
- Його ж там всі знають в барі.
- Ну і шо. А ти його знаєш?
- Так я взагалі нікого в Оброшині не знаю.
- Я розумію. То на якого ти хера його туда впускав.
- Та бо його всі знають.
- А! Бо його всі знають, то я тобі говорю, то я тобі кажу вже в послідній раз, бо ти мене вже дістав, блять. Я кажу, сьогодні, блять, вечером, як тебе не буде в дома, бля, бо я вже заїбався їхати. Як тебе сьодня вечером не буде в дома, я тебе...
- А мене і не буде в дома, потому шо я маю їхати.
- Куда?
- Я обіцяв людині помогти шось купити.
- Ага. Ну то ми тебе найдемо в другій годині в ночі, в третій.
- Угу.
- Поняв!

(Андрій поклав трубку)
(Відразу після розмови я зачитав час і дату: „16:00, 28 березня 2003 року.” І дочитав „Розмова з братом, Семенишин Андрій, по телефону.”)
(Через хвилину Андрій подзвонив ще раз. Диктофон тепер я приклав до слухавки в іншому положенні.)

...
- Андрій.
- Ну.
- Сам розумієш, шо такі гроші просто не реально вертати, потому шо я там не винуватий.
- Ну, так вот. Ти звідкісь дурачок, чи притворяєшся?
- На рахунок того боргу, шо в нас був, и... , останній раз, шо в мене був. Там було сказано розділити той борг пополам. Свою половину я віддав. Я віддав і свою половину, і ще лишив зарплати своєї, там не знати скільки грошей.
- Кому ти лишив, ти шо дурачок, чи шо. Я тобі кажу, блін, я тобі дав 86 гривень, ти кажеш на, я кажу, нє, ти приїдеш і тоді ми розберемся. Забрав 86 гривень і поїхав.
- Ну...
- Шо „ну”, бля, а з недостачі...
- А за останні дні?
- Шо, шо?
- А за останні дні?
- За які останні дні, як ти знову мав 40 гривень недостачі.
- Ти шо дурак, чи шо, бля, чи ти притворяєшся. Я поки шо рахувати ше вмію. І по зошитові бачу шо в тебе там є.
- Я на оборот - поїхав, лишив там свою зарплату, на... цій фірмі... То всьо разом було, ті всі гроші.
- Кому ти, кому такі гроші лишав. Шо ти мені... байки розказуєш, ти.
- То всьо було разом. Та вся недостача була разом порахована. І ті 40 гривнів...
- 120 гривень разом. Правильно. Де вони є?
- Що?
- Де та недостача є? Я її не бачу.
- Яка саме недостача?
- Гроші де ті є. 120 гривень і штраф. Де? Кому ти то лишав, шо ти розказуєш казки? Галька лишилась, при тобі ми перерахувалися. В тебе вийшла недостача тих... Взяв 86 гривень і чухнув.
- І яке я чухнув, як я Галькі сказав, кароче: давайте мені зарплату. Вона каже: „Нє, в понеділок буде планьорка, тоді всьо вияснят.
- Я... Правильно. То вона мала на увазі за ті дні, я ти мав до того 86 гривень. Я тобі віддав, ти поїхав з ними до дому.”
- Да, це було, да.
- Да, да, шо да? А ти там мав зарплати всього - навсього 30 гривень. Шо ти розказуєш мені, блін, казки.
- 30 гривень за один день і за другий день.
- Я кажу, ти шо думаєш, шо всі дурні, чи шо?
- Почекай. В мене там зарплата була 70 гривнів.
- За скільки?
- Мінус той борг 40 гривнів і там ще гроші лишаються.
- Зя який день 40 гривень в тебе зарплата була?
- 40 „дривнів”, гривнів за один день і 30 гривнів за другий день.
- Зя який 40 гривень в тебе могла бути зарплата?
- В мене виручка була скільки.
- Ти шо, хочеш сказати, шо в нас виручка була 2000. Чи шо?
- Ну а скільки була вирочка? 2000 з чим-то.
- Слухай, ти шо, дурак, чи шо, бля. Яких 2000? Виручка була 1100.
- Це в другий день, як я працював, в другий день.
- Перед тим така же сама була. Яких 2000?
- Це в другий день, як я працював. А в перший день?
- Слухай, я тобі привезу зошити, блять, і покажу..., подивимся.
- Та почикай, виручка була 2000 гривнів в перший день. Коли то двіженіє було велике.
- Я тобі пояснюю ще раз, шо в тебе є недостача 120 гривень. І штраф. А ти собі там розбираєся зарплата, мені не зарплата. Мені до сраки. Ти привези гроші, тоді будеш мав спокій.
- Візьми мій зошит і сам подивись, скільки ти мені відав. В мене там всьо написано.
- 86 гривень.
- Скільки?
- 86.
- Видано, так?
- Так.
- В мене в зошиті написано?
- Так.
- Значить ти мені їх видав.
- Ну, значить я тобі їх видав.
- А тепер від того порахуй скільки ти мені ще мав видати. Там віднімається якраз той борг.
- Який борг?
- Ну тих 40 гривнів, шо було останній раз.
- Так, який борг? Ти шо, зарплату заробив 120 тих... гривень? (Потім, мабудь, говорить до когось біля себе, бо дуже тихо: - Та поїдь, бири зараз зошити. Ми тут всі зараз разом розберемся.)
- Андрій, ніхто тебе не виводить. (Я так сказав, бо подумав, що він материться.)
- Тебе не рушити, а я тіпа маю платити за тебе гроші. Ти напрацював, а я маю за тебе платити? Та? Ти придурка нашов?
- Чому ти маєш за мене платити?
- А хто буде платити?.. Ти собі чухнув. Мав вийти ше на роботу на один з днів після того.
- Слухай, як я мав виходити на роботу, якщо з мене там казла отпущенія роблять.
- З тебе роблять... Та ти сам козел. Є шо з тебе робити?
- Ну на, вже образи пішли. Я може і козел, но...
- Люди з барної стойки коньяки крадуть, ти не бачиш ні хрена. Всі тебе намахують. А ти один в нас святий.
- Це до того не має ніякого відношення. Ти знаєш, як вони коньяки брали.
- Шо, Шо?
- Коли я ходив воду набирати на кухню.
- А то мені до сраки, шо ти воду ходиш набирати. Тебе не заставляли воду набирати.
- Ну, то менше з тим.
- В тебе є барна стойка і ти працюєш за барною стойкою, а не на мойці.
- То менше з тим.
- Як ти ше хочеш, я тобі ше ті коньяки доплюсую.
- Шо, не заплатили за них?
- Нє, не заплатили. Нє, за три бутилки ше не заплатили. За тих дві і ше за ту третю тоже не заплатили.
- Ну ти знаєш, гм..., ти знаєш хто їх вкрав і вони винуваті.
- Ну і шо. А вони скажуть, блять, ми нажилися, пішли до сраки, хай платить.
- Я їх на гарячому злапав.
- Я тобі кажу... На якому, гарячому? Ти бачив, як вони тягнули з барної стойки.
- Ну я ж тобі дав акцизні марки. Номера співпадають?
- Ти бачив як вони брали з барної стойки?
- Як я міг бачити?
- Вот. А то, шо ти собі на столі взяв, вони скажуть, пішов ...
- Ну ти знаєш, и..., це ті бутилки.
- Я розумію. Я можу зробити по іншому. Я ті гроші поверну, а вони поїдуть до тебе і будуть з тобою об’яснятись. Або ти ше й поїдеш до них і будеш вибивати ті гроші... За ті коньяки заплатили, шо в тебе получиться. Ти шо думаєш, шо ти самий мудрий? Нє.
- Знаєш, я їх на гарячому злапав.
- Я тобі пояснюю, ти на гарячому злапав, шо вони брали в тебе з барної стойки?... Кажу ше раз. Ти їх злапав, коли вони в тебе брали з барної стойки?
- Акцизна марка зпівпадає?
- Та мені твоя акцизна марка в одному місці. Питаюсь, ти їх взяв... злапав коли вони в тебе брали з барної стойки?
- Причом тут це. Я цього не побачив.
- Ну і шо.
- А побачив це пізніше, але я це побачив.
- Знаєш, як то називається?
- Як?
- Що в тебе просто його нажили. Всьо. Ти вже нічо не докажиш.
- (пауза)
- Ну, я не чую. Чо ти мовчиш?
- Та бо я не маю шо сказати. В мене просто нема слів.
- А, тобі вже смішно стало? Та?
- Мені не смішно, в мене просто нема слів.
- Ну я подивлюсь як ти будеш сьогодні ввечері сміятись.
- В мене просто нема слів.
- Я кажу, я ще подзвоню своїй мамі і скажу: я взяв собі придурка, хотів як найкраще. Коли, я говорю, в тебе було в перший раз, щось непонятки, я тебе питав – „Володя, ти даєш раду?” Ти що сказав?: „Нє, я вже всьо знаю, я вже всьо навчився.” Так ти сказав?
- Знаєш що мені спочатку казали, що там всі чесні в барі.
- Ну, а хто не чесний.
- Як хто не чесний? Та всі не чесні.
- Га?
- Всі не чесні.
- Та ти шо?
- Ну ти ж мені...

(Закінчилась касета. Я перевернув на другу сторону. На початку залишився старий запис. Знову диктофон я приклав до слухавки в іншому положенні.)

... е, то шо Децик...
- Ага, Децик, а...
- В нього, ці вкрали,.. клієнти втікали, рахунки вкрали, не знаю.
- Так вкрали... ті рахунки були в тебе на барній стойці, но не знати де вони ділись.
- Але як я цього Джима злапав на гарячому, як він рахунок сховав.
- Ну, і шо.
- Як: „Ну, і шо”? Він потом його віддав, але там вже було 50 з чим-то гривнів.
- Ну, і дальше шо?
- Була б ще більша недостача, якби я в нього не забрав той рахунок.
- Ну добре. Зловив ти його. Дальше шо?
- Шо?
- Дальше шо?
- Шо: „Дальше шо”?
- Ну дальше шо ти хочеш мені сказати? Шо ти злапав Джима. Ну, і шо.
- Не такі вже всі і чесні.
- Слухай, я тобі пояснюю ше раз – ти на відповідальній роботі, ти ніс за всьо то ту відповідальність. А як вони тебе могли намахати, значить то означає, шо ти є дурачок. Вони то побачили...
- Тому я і пішов з тої роботи, бо вона мені не підходить.
- Ага. То коли я тобі казав, то ти зразу чо не йшов? Ти спочатку вирішив: „А, я їм нароблю ділов, а тоді спригну.”
- Я не збирався там ніяких ділов наробляти.
- Ну ти їх вже наробив.
- Я там нормально хотів працювати.
- Ти їх і так наробив.
- Мене один раз підставили, другий раз, думав обійдеться, більше такого не буде. Нє...
- Хто тебе підставив?
- Як: „Хто”?
- З чим тебе підставив?
- Ну, ти сам бачиш, шо в мене рахунки постійно були...
- То, то вже було за останню зміну, коли ти чухнув.
- Шо?
- Недостача в тебе була в останні дні, коли ти вже поїхав додому і більше не приїхав.
(чути сторонній звук: сигнал годинника з зозулею)
- Та бо там вже... почали палку перегинати.
- Шо, шо?
- Спочатку лишки крали, тепер почали красти ще й з недостачою.
- Ага. А чого, цікаво, не крадуть в Олега,... а тільки в тебе?
- Не знаю. Може його бояться.
- А: „Його бояться”. Та він ше гірший ніж ти. Він з галімого села. Ти хоть з міста, але казали, шо такого придурка з міста не бачили.
- (пауза)
- Ну, дальше шо?
- Та нічо, Андрій.
- „Нічо”. Я кажу. Я позвоню сьодні до твоєї мами, і я їй скажу, шоб вона потім не жалілась. Я їй скажу: шо я його взяв на роботу, хотів як краще. Воно не справлялося, казало: „Я всьо знаю, я всьо так”. Наробило ділов і спригнуло. А я маю за нього платити. Я не буду за тебе платити. І ти думаєш шо ти їх не віддаш? Віддаш, братан, і ше раз так віддаш. Тоїсть, віддаш то шо Сергійові маєш віддати, а потім ше віддаш тим шо з тебе будуть вибивати. А ті хлопці просто так не їздят, вони беруть ше раз так, за то шо вони забирають.
- (пауза)
- Поняв всьо?
- Важай, шоб ті хлопці проблем не мали.
- Е... чуєш, я тобі дам телефон, подзвониш і скажеш собі, хочеш, чи...
- Я не збираюсь ні до кого дзвонити. От мені, просто знаєш, просто цікаво, як то так, брат на брата буде наганяти?
- А я на тебе не наганяю. Сергій на тебе наганяє.
- Нє, шоб ти перед Сергійьом мене якось там,... не знаю...
- А, я скажу: „Сергій, я заплачу за брата”? Да?
- Причом тут заплачу.
- А як? А шо зробити?
- Сергій при грошах. Він мені сам казав - для нього ці гроші за то світло нічого не означають, просто я йому погано зробив, бо йому це світло на ружу випало.
- Ну, і шо. Правильно, зачекай, він заплатив за тебе. Шо він тепер має робити? А ти кажеш, шоб я вступився за брата. То я йьому шо скажу: „Сергійку, чуєш, Володя там не буде недостачу ту оплачувати, не буде платити штраф...”
- Коли ти там, кароче, нагулював, на другий день каву приніс – нічо, все нормально.
- Ага: „Все нормально”, ну подивимся.
- Свої, свої борги ти перекривав кавою?
- Ну сьогодні вечером... А, братан, тебе то не цікавить шо я свої борги перекриваю. То моя робота і я...
- А Сергій про це знає?
- Можеш йому про це сказати, нема питань. Я тобі зараз приїду за тобою... до тебе з Сергійом. Добре?...
- Мене то теж, взагалі то, на дуже цікавить. Але просто точно так же ти можеш перекрити і всі решта борги.
- Чуєш.
- Шо?
- Е... Я тобі зараз скажу одне. Е... Як ти вже заікнувся за таке мені, то тобі буде піздєц собі. Я тобі сказав. Ти лишишся тої сімьорки, шо ви її маєте, ти лишишся своєї квартири на Ботвіна, я тобі то обіцяю...
- Ну ти, в загалі то в курсі, шо погрожувати погано?
- Та ти можеш куда хочеш писати, мені до сраки. Ти мене поняв? Володь, я шо хочу, то і роблю...
- І шо?
- Я перекриваю собі шо хочу, а ти того не маєш права робити.
- Я цього і не робив.
- Слухай, я тобі кажу. Або ти десь пропадеш, і ніхто не буде знати де ти є, або ти, блять, оплатиш ті... Ти, шо придурок? Ти не соображаєш шо ти говорциш? Ти шо, думаєш, шо ти самий розумний. Нє, ти не самий розумний, ти самий... я не знаю як то навіть... таких, блять, як ти...
- Може я і дурний, але мені це все, якось так по барабану.
- А, тобі: „По барабану”.
- Мені все одно, розумієш, шо буде.
- Ум-гу... Ну подивимся. Ти ше комп’ютер з хати не виніс?
- (пауза)
- Га?
- Що?
- Комп’ютер ше з хати не виніс?
- Тебе то чо цікавить?
- Ну, то бо цікавить, бо хочуть його забрати.
- Ум-гу, вже.
- Ти шо не віриш, шо його заберуть? Та?
- Ну ти, розумієш, шо після того тебе почнуть по міліції таскати.
- Мене? А я шо, там буду участвувати, чи шо? Я там приїду до тебе і буду його забирати, чи шо?
- Але ж ти погрожував, цього достатньо.
- А де є свідки?
- Що?
- А де є свідки? А, ти записуєш собі на диктофон.
- А як би? Представ собі.
- Ну, то добре. Записуй.
- (пауза)
- Я кажу, як ти таке зробиш, десь там шось на мене накатаєш, тобі буде взагалі тоді піздєц. Ти пропадеш.
- Та, знаєш, багато людей погрожують...
- Ну-ну, добре, добре. Давай.

(Андрій поклав трубку.)

Погрози були записані 28.03.2003 року. Напад на квартиру був вчинений 9.04.2003 року.